Микола Іванович Сергієнко
Народився у селі Красна Лука.
Після успішного закінчення Краснолуцької восьмирічної школи, вступив до Кременчуцького технікуму залізничного транспорту. Потім продовжував навчання у вищих навчальних закладах.
У 1981 році отримав диплом Харківського інституту інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Тепловози та тепловозне господарство». Одразу після закінчення розпочав трудову діяльність на посаді майстра з ремонту тепловозів у локомотивному депо Волноваха Донецької залізниці. Згодом працював старшим майстром та заступником начальника депо з ремонту, а у 1992 році обійняв посаду головного інженера.
Протягом 1996-2005 років виконував функції головного інженера Головного управління локомотивного господарства Укрзалізниці, головного інженера Придніпровської залізниці та начальника Головного управління локомотивного господарства Укрзалізниці. 15 листопада 2000 року захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 05.05.03 на тему «Вибір та наукове обґрунтування техніко-економічних показників тепловозних дизелів для локомотивного парку України». У червні 2005 року був призначений начальником Придніпровської залізниці. З вересня 2006 по січень 2008 року — заступник Генерального директора Укрзалізниці.
23 січня 2008 року розпорядженням Кабінету міністрів України № 100-р призначений на посаду начальника Донецької залізниці. У січні 2010 року звільнений з посади в зв'язку з переходом на нову роботу. З квітня 2010 року по квітень 2014 року — перший заступник генерального директора Укрзалізниці.
26 січня 2015 року за трагічних обставин життя Миколи Івановича обірвалося.
Микола Іванович - людина з великої літери. Він допомагав кожному і не чекав за це винагороду. Він був справжнім патріотом свого села. Про цю людину можна сказати так:
" Для рідного краю, для неньки Вкраїни
І силу і душу свою положив.
Не ждав, яка буде за те йому плата,
Ніякої плати не ждав - а служив "
У січні 2016 року на фасаді шкільної будівлі було відкрито меморіальну дошку для вшанування його пам'яті.
Нікітенко Володимир Павлович
Нікітенко Володимир Павлович, народився 14 листопада 1954 року в селі Красна Лука Гадяцького району Полтавської області.
З 07.04.1984 року по 07.08.1985 року – заступник Голови колгоспу «Прапор комунізму» Гадяцького району Полтавської області.
З 20.08.1985 року по 28.07.1987 року – економіст колгоспу «Нове життя» з Гадяцького району Полтавської області.
З 28.07.1987 року по 07.03.1989 року – економіст, головний економіст, РАПО (Районне агропромислове об’єднання) Гадяцького району Полтавської області.
З 07.03.1989 року по 08.02.1997 року – Головний бухгалтер колгоспу «Прапор комунізму» Гадяцького району Полтавської області.
З 08.02 1997 року по 15.02.2000 року – голова колгоспу «Нива» Гадяцького району Полтавської області.
З 15.02.2000 року – директор Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Нива» Гадяцького району Полтавської області.
На сьогоднішній день Голова Гадяцької районної ради.
Віра Баринова-Кулеба
Народилася 1938 року в селі Римарівка Полтавської області. Пізніше з родиною вона переїхала в село Красна Лука.
1965 року закінчила Київський художній інститут (майстерня В. Пузиркова).
Навчалася у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР під керівництвом С. Григор'єва.
Працює у галузі станкового живопису. Успадкувавши реалістичні традиції національної школи образотворчого мистецтва як засадничі позиції своєї творчості, виробила самобутню манеру мистецького самовираження, яскраво позначену культурно-психологічними рисами української ментальності. Наскрізною темою її творчості є селянське буття у різноманітних виявленнях його, твори пройняті ідеєю незнищенної генетичної пам'яті народу.
Педагогічну роботу в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури розпочала викладачем на кафедрі живопису і композиції в 1968 році, з 1994 — професор.
Наша майстриня
Кожне село славиться своїми майстрами. У нашому - багато хто захоплюється вишивкою. Та є серед них одна жінка, яка по-справжньому закохана у це чарівне дійство. Це Надія Василівна Гребеник.
Вона, як та бджілка-трудівниця, встигає скрізь: і по господарству, і на городі, і худібку попорати, і дітям пораду дати, і внукам казочку розказати, і неодмінно вишити новий візерунок на полотні.
Рушники, скільки їх вимережили невтомні руки Н. Василівни. Вона разом з іншими рукодільницями нашого краю вишивала спільний рушник «Гадяцький ювілейний», присвячений 350-річчю підписання Гадяцького договору, укладеного за І. Виговського.
Олександр Недовіс
Олександр Недовіс – поет, прозаїк, педагог. Член Полтавської спілки літераторів, голова культурно-мистецької спілки Гадяцького краю, редактор літературно-краєзнавчого альманаху “Мистецьке гроно”.
Народився 12 листопада 1962 року в с. Красна Лука Гадяцького району на Полтавщині. Закінчив фізико-математичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (1985). Працював учителем фізики й математики у Великобудищанській, Римарівській, Краснолуцькій загальосвітніх школах Гадяцького району.
Вірші пише від юних літ. Дебютував 1980 року в гадяцькій районній газеті, 1981 року презентував свої твори на зібранні літературної студії “Заспів” при тодішньому педінституті. Друкувався в районній, обласній та всеукраїнській періодиці, альманахах “Криниця” та “Рідний край”. Автор поетичних збірок “Під світлом надії” (1993), “Не можусказати «прощай»” (1994), “Пізній сонях” (1997), “Вишнева заметіль” (2003), “Благослови, душе моя, Любов” (2007), “Веде душа забутими стежками” (2007), «Білий ангел моєї любові», фольклорного пісенника “Понад Грунню пісня лине” (2004); укладач хрестоматії “Лесині джерела. Література рідного краю” (2005).
Творчо співпрацює з композиторами В. Близнюком, С. Авдєєвим, В. Бондаренко, В. Охріменком, П. Бойко, є автором текстів низки пісень
Тамара Борсук
Говорячи про таланти нашого села, ми не можемо не згадати про ту жінку, яку по праву називають «пісенним голосом України». Це Тамара Костівна Борсук.
За свій неперевершений талант має почесні грамоти, подяки, медалі. А ще за співочість, за вагомий внесок у розвиток культури, за людяність і доброту Тамара Костівна нагороджена орденом «Дружби народів».
Тамарі Костівні Борсук щиро.
Монолог жінки-пісні
«Я піснею, люди, прийшла у цей світ.
Моя доля піснями багата.
Дарувала ж їх вам , та скінчився політ,
Залишилася тиша від свята.
Та відлунять луги мою пісню дзвінку,
Попливе вона вдаль над рікою,
І злетить, і озветься в Чумацькім Шляху,
Й небеса заспівають зі мною.
Я ішла по житті, не рахуючи літ,
І, піснями долаючи втрати,
Я несла вам душі ніжно-вистиглий цвіт,
Я була ним одвіку багата.
І спліталися миті в розбурханий час,
І єднались у пісні, у слові.
Моє серце було невіддільне від вас,
Повне щастя, тепла і любові.
І сміялись вуста: я з піснями зросла,
Я жила, як співала, - без втоми,
Але чорно печаль мені шлях перейшла
І поставила крапку, без коми…»
І тепер , як на Грунь знов лягає туман,
Так бентежно, аж душу проймає,
Над селом тихо плаче самотній баян:
Кличе пісню, а пісні – немає…
Хохлов Юрій Миколайович
Наші патріоти
Коркішко Григорій Петрович
Кусайло Олександр Васильович
Таран Юрій Петрович
Денисенко Сергій Іванович
Павлюченко Олександр Євгенійович
Ларченко Віктор Петрович
Хабінець Іван Володимирович
Війна. Неоголошена війна на Сході України чорним птахом увірвалася в наше сьогодення. Вчорашні сини, батьки, чоловіки, брати сьогодні стали воїнами.
У зоні АТО воювали наші односельці: Павлюченко Олександр Євгенійович, Кусайло Олександр Васильович, Ларченко Віктор Петрович, Денисенко Сергій Іванович, Коркішко Григорій Петрович, Таран Юрій Петрович, Хохлов Юрій Миколайович, Хабінець Іван Володимирович.
Ми щиро вдячні нашим землякам за їх мужність, відвагу, самопожертву заради порятунку своєї Вітчизни.